Толерантність в моносуб'єктних та полісуб'єктних суспільствах

Ясна І. Толерантність в моносуб'єктних та полісуб'єктних суспільствах. // ІV Міжнародна науково-практична конференція молодих науковців «Світоглядно-ціннісне самовизначення людини». Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців (8-9 травня 2015 року) - Чернівці, 2015. - 272 с. - С. 100–105.

Важливість таких цінностей як свобода, демократія, громадська участь, толерантність часто сприймається сучасним європейцем як аксіома, безумовне благо. Однак класичні концепції толерантності, що тлумачили її «як культурну універсалію або моральний ідеал», за твердженням В. Кемерова [2], стають все менш релевантними сучасному світові.

Сьогодні, коли Європа усвідомила свою нетиповість, унікальність, вже неправомірно ставити запитання «що таке толерантність», говорячи про толерантність як таку, без урахування конкретних культурних особливостей. Сьогодні більш правомірним є питання про те, як можлива толерантність в сучасному світі та чи у всіх суспільствах вона є можливою.

Можна розгледіти прямий зв'язок такої можливості з уявленнями про суб'єкта, характерними для даного суспільства.

Суб'єктні засади толерантності

Категорія «суб'єкт» займає центральне місце у західній філософії, утворюючи ту унікальну основу, яка і виділила європейську цивілізацію з решти світу.

Тут і далі використовується онтологічна інтерпретація суб'єкта, яка була обґрунтована в ряді публікацій (в тому числі [3], [4]). Суб'єктність визначається не як ознака індивіда, але як характеристика самоусвідомлення представником конкретного суспільства свого онтологічного місця у світі через ставлення до того чи іншого Суб'єкту, яким він може вважати самого себе (як у картезіанській парадигмі суб'єктності), Бога (як в європейську епоху середньовіччя) тощо, демонструючи, хто або що розуміється як суб'єкт у даному суспільстві та як людина усвідомлює своє місце у взаємодії з ним.

Відповідно до цього виділено чотири парадигми суб'єктності.

1. «Ми-суб'єктність» - органічна вписаність людини у рід, плем'я, поліс і ширше, у Космос, всесвіт, характерна для архаїчних суспільств і стародавніх цивілізацій, включаючи античну, де окреме «Я» практично не виділяється з сукупного "Ми".

2. «Він-суб'єктність» - трансцендентна суб'єктність монотеїстичних релігій. Є один суб'єкт – Бог (у світських варіантах можуть бути різні варіації на тему Держави, Комуністичної Партії, Великого Брата, Імператора та інше), людині ж дістається статус творіння, якщо й наділеного свободою волі, то лише у межах, допущених «Верховним суб'єктом».

3. «Я-суб'єктність» - проголошення єдино можливим суб'єктом самої людини. Саме тут формуються уявлення про суб'єктивність - специфічна інтерпретація пізнання як активного творчого акту "конструювання реальності", та суб'єктність - усвідомлення індивіда як головної дійової особи власного буття, навколишнього світу, політики, історії.

4. «Вони-суб'єктність» - розширення кола визнаних носіїв суб'єктності (Він, Вона, Ми, Інші, Свої, Чужі, расові, національні та інші меншини, природа та ін.), яке формується на ґрунті критики класичного суб'єкта, і, як наслідок, виникнення нових, плюралістичних концепцій пізнання і соціальної взаємодії.

Дві останніх парадигми можна означити як полісуб’єктні, на відміну від моносуб’єктних, де існують уявлення про єдиного зовнішнього суб’єкта. Саме в них стає можливим виникнення уявлень про толерантність, яка, у найзагальнішому вигляді, і характеризує ставлення людини до Іншого.

Європейське розуміння толерантності

У «Декларації принципів толерантності» [7] толерантність визначається як «свобода у різноманітті», «повага, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження і проявів людської індивідуальності».

Така готовність прийняти якості, переконання і вчинки, відмінні від власних або звичних, вимагає усвідомлення не тільки власної свободи та суб'єктності, але й свободи та суб’єктності інших. Необхідні умови цього:

- по-перше, визнання суб'єктності індивіда, тобто кожної окремої людини, а не певного Великого Іншого, який унормовує «згори» думки і вчинки всіх членів суспільства;

- як наслідок, визнання плюральності та релятивності (тобто суб'єктивності) істини і цінностей, вибір яких значною мірою належить кожній людині;

- визнання суб'єктивності та суб'єктності Інших.

Дійсно, не може бути толерантним той, хто не сприймає себе та інших як суб'єктів, вільних у виборі цінностей та способу дій, але слідує певним імперативно заданим уявленням про «прийнятне» і «неприйнятне». Де немає інтелектуальної та ціннісної гнучкості, не може існувати й толерантності.

Чи можлива толерантність у моносуб’єктних суспільствах?

Ідею толерантності сьогодні пропагують ті суспільства, які базуються на цінностях індивідуалізму і свободи особистості як вищої цінності, обмеженої лише свободою іншої особистості. Це - суспільства з іманентною, індивідуалістичною парадигмою суб'єктності (Я-суб'єктність), які до того ж зуміли визнати суб'єктність Інших (Вони-суб'єктність). Подібна позиція - унікальний західноєвропейський феномен, який суперечить засадам більшості традиційних суспільств - як правило, моносуб'єктних, з чітким уявленням про єдиного зовнішнього суб'єкта.

Наприклад, Православна церква визначає межі свободи гранично чітко: це межі гріха, встановлені Богом. Архімандрит Іаннуарій (Івелев) вважає, що «заслуговує осуду та толерантність, яка, закриваючи очі на фактичне або ідеологічне зло, тим самим стає знаряддям і провідником зла у світі» [1]. 

Р. Часовников нагадує, що «толерантність в медицині визначається як нездатність організму виробляти антитіла і чинити опір хворобі» і зауважує, що «нам часто пропонують терпимість до агресії проти нас, терпимість до пороку, до злочину, до аморальності, до насильства над нашими душами, над здоровим глуздом, над істиною» [6].

А. Кураєв [5] називає толерантність формою байдужості: «Християнська максима - не толерантність, а любов. І саме тому, що інша людина цікавить мене, і я не байдужий до неї, я повинен допомогти їй не загинути і іноді навіть втрутитися болісно в її життя. Є випадки, коли доводиться рятувати людину навіть проти її волі».

Така інтерпретація вказує на певні особливості світогляду її прихильників:

- по-перше, це наявність чітко визначених і єдиних для даного суспільства уявлень про істину, норму, гріх, без яких аргументи про «зло», «здоровий глузд», «аморальність», «порок» не мали б сенсу;

- в свою чергу, це передбачає наявність уявлень про певного Великого Іншого, єдиного зовнішнього суб'єкта, здатного встановлювати подібні правила та вимагати їх дотримання від усіх людей, причому таким чином, що, виконуючи цю директиву, окрема людина отримує надлюдське, по суті, право: проявляти насильство по відношенню до рівного («доводиться рятувати людину навіть проти її волі»).

У моносуб'єктних суспільствах з уявленнями про зовнішнього суб'єкта не може існувати толерантності в європейському розумінні. Чим більш повно «Я» «вбудовано» у «Ми» у суспільствах із «Ми-суб'єктністю», тим більш жорсткою є опозиція «свої-чужі», тим вужче діапазон прийнятного Чужого, а все «не своє» відкидається як небезпечне або засуджуване, утворюючи образ «ворога». Природна реакція - захистити свій світ від чужих впливів, а краще - знищити джерело загрози. Те ж саме у суспільствах з яскраво вираженою «Він-суб'єктністю» - згадаймо, наприклад, ситуацію в середньовічному європейському суспільстві або сучасні приклади релігійної нетерпимості. По мірі ж інтерналізації та індивідуалізації суб'єктності коло «дозволеного», відданого на вибір індивідів, розширюється.

Висновки

Таким чином, сучасне освітлення проблеми толерантності, як і багатьох інших міжкультурних проблем, залежить, зокрема, від розуміння її у зв'язку з суб'єктністю.

Не можна забувати про те, що позиція толерантності є унікальною європейською позицією, яка сформувалася відносно недавно на ґрунті специфічного типу суб'єктності та радикально відрізняється від позиції більшої частини неєвропейських країн з принципово іншим типом суб'єктності.

Адресована назовні, вона неминуче зустріне, у кращому випадку, непопулярність, а більш ймовірно - опір і навіть активну протидію. Необхідно визнати, що більшість товариств не породило європейського типу суб'єктності, і від них не варто очікувати європейських моделей дії - у тому числі толерантності по відношенню до такої відмінної від них Європі.

Сьогоднішня ситуація у світі показує, що методи, які застосовуються у поширенні західноєвропейського типу світогляду, працюють далеко не так бездоганно, як очікувалося. Тому потрібні інші методи - із розумінням того, що мова йде про спробу насадження чужих цінностей у середовищі, принципово відмінному від європейського. Якщо це й не дасть негайних плодів, принаймні, західний світ не буде застигнутий зненацька атакою захисників традиційних цінностей - що, втім, вже відбувається.

Література 

1. Архимандрит Ианнуарий (Ивлиев) Этюд о толерантности // Санкт-Петербургская православная духовная академия, 2014-10-20 - http://spbda.ru/publications/arhimandrit-iannuariy-ivliev-etyud-o-tolera....

2. Кемеров В. Е. Полисубъектная социальность и проблема толерантности. // Толерантность и полисубъектная социальность. Материалы конференции - Екатеринбург: УрГУ, 2001 - С. - С. 7‑13.

3. Киселева Ю. Н. Subjektgeist как онтологическая детерминанта // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості. Легітимність у постсекулярному світі: позарелігійні обґрунтування влади, права і соціальної справедливості - Донецьк: Східний видавничий дім, 2014. 180 с. - С. 45–46.

4. Киселева Ю. Н. Людина у пошуках суб'єктності: між повсякденністю та… // Донецький вісник Наукового товариства імені Шевченка. Том XXXIX. Філософія. Педагогіка. Методологія, 2014-01-01 - С. 84–92.

5. Кураев А. Толерантность – форма равнодушия. (беседовала Александра Карамихалева) // Православие: Болгария, 2012-02-10.

6. Часовников Р. Избави нас от лукавого… и толерантного // Русская народная линия: информационно-аналитическая служба, 2010-10-05 - http://ruskline.ru/analitika/2010/10/06/izbavi_nas_ot_lukavogo_i_toleran....

7. ЮНЕСКО Декларация принципов толерантности, 1995-11-16.