Наукова періодика і бюрократія (пам’ятка автора)

Дата публікації: 
2018-10-25
Завершено
Обсяг (т.зн.)
6.30
Тематичний підрозділ: 
Онтологія знання: Розбудова сруктур знань, big data, наукометрія та розвиток наукової комунікації
Ясна І. (2018). Наукова періодика і бюрократія (пам’ятка автора) // Навколо науки, 25 жовтня 2018.

Попри відомі вади вітчизняної академічної періодики та академічної науки загалом, якісні наукові журнали в нас є. Хороші автори також є, і, відповідно, є ґрунтовні тексти. При тому більш-менш чітких вимог до рукописів відповідно до стандартів міжнародних наукометричних баз даних, не висуває майже жодне з видань. А де немає стандартизованих вимог, там відсутня і стандартизована якість.

Навіть у найкращих текстах деінде подибаємо подвійний переклад іншомовних праць або помітну перевагу застарілих джерел у бібліографічному переліку. Тут автор «забув» належним чином оформити вступну частину з обґрунтуванням мети й актуальності дослідження, там «пропустив» опис стану дослідженості проблеми й так далі.

Повторю, йдеться не про наукову якість статей, а про відповідність формальним критеріям сучасного наукового тексту. Ці два критерії не завжди корелюють: чимало якісних досліджень викладені неформатно, а бездоганні з формальної точки зору тексти можуть не витримати жодної критики (всі пам’ятають свіжий скандал із фейковими дослідженнями від Ліндсі, Плакроуз і Богоссяна).

Утім (звіть мене педантом, якщо завгодно) я цілком погоджуюся з тезою фізика Семена Єсилевського про те, що демократія в науці — це не ефективно. Демократія в науковій періодиці — так само. Звісно, відповідність публікації формальним критеріям не гарантує її наукової достовірності, але певний мінімальний, технічний рівень якості — забезпечує.

***

Моїм піддослідним стала наукова періодика у галузі філософії. У минулорічному опитуванні представники фахової спільноти згадали близько 60 назв фахових філософських журналів в Україні та ранжували їх за критеріями якості, відомості тощо. Переглянувши вимоги до авторів на сайтах першої двадцятки журналів з цього переліку, мені вдалося знайти лише пару видань, редколегії яких поклопоталися про укладення справжніх вимог до авторів. Решта ж обмежилися технічними вимогами: стільки тисяч знаків, анотація двома мовами, УДК зверху, бібліографічний перелік у гарвардському форматі. Крапка.

Є враження, що ці нотатки копіюються без суттєвих змін ще від радянських часів: не жартую, в одному досить поважному журналі зустріла рекомендацію подавати рукописи на трьохдюймових дискетах. Проте все розписано до найдрібніших подробиць: шрифт, кегль, міжрядковий інтервал, розмір полів з кожного боку та інші не потрібні у процесі верстки деталі. Нібито верстальник не використовує якийсь з сучасних типографських пакетів, а монтує макет у Word’і. 

Я не кажу, що рецензентів та редколегію цікавить виключно форматування тексту. Звісно ж, відбувається оцінювання і наукової якості, і структури статей, і бібліографічним перелікам. Утім, погодимося, рівень таких вимог настільки знижений, що надруковані у більшості вітчизняних видань статті не могли б претендувати на публікацію у пристойному міжнародному журналі.

Справа не лише у якості матеріалів, які подають автори та які потрапляють до друку. Повторю: проблема у відсутності чітких вимог для тих авторів, що, ймовірно, скористалися б ними за наявності. 

***

Тож, вважаю, систематизований перелік формальних критеріїв «науковості» наукових публікацій стане у пригоді і мені, й іншим науковцям. Перелік і схема побудовані за вимогами соціально-гуманітарних журналів різного рівню, що входять до бази даних Scopus, а також за результатами опрацювання цих вимог двома вітчизняними журналами (можливо, ще якісь журнали це зробили, утім, мені їх знайти не вдалося).  

Ще раз:

1. Не менш ніж 10 статей у бібліографічному списку. Не рахуємо «сіру літературу» на кшталт тез конференцій, методичних посібників та навіть дисертації.

2. Самоцитування мають складати не більш ніж 5%  переліку джерел.

3. Не менш ніж 80% джерел повинні мати ідентифікатори DOI.

4. Більшість джерел має представляти результати досліджень останніх років (не старших за 3-5 років).

5. Мають бути представлені дослідження з різних регіонів (не менш ніж 3-4 регіони).

6. Не менш ніж 3 джерела мають відповідати усім зазначеним критеріям.

Ну і, звісно, наявність анотації двома мовами, ключових слів, а також належна структура статті. Не правильне розміщення УДК та шрифт заголовку, а наявність типових структурних одиниць: постановки проблеми, аналізу наявних досліджень і публікацій, виділення невирішених раніше частин проблеми, мета дослідження, застосовані методи, виклад основного матеріалу, висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямі.   

Зрозуміло, що все дуже відносно, та конкретні вимоги різнитимуться від журналу до журналу. Також уточню, деякі елементи схеми, як-от поради до стилю анотації, - це не так вимоги, як пам'ятка для автора: прямо ніхто такого не вимагатиме. До того ж навіть у топових іноземних виданнях такі вимоги будуть експліцитно прописані у Author Gidelenes. Утім, це те, що має значення під час подання статті, і, як на мене, це те, що може зробити вашу статтю кращою — принаймні на формальному рівні.

***

Перевіривши на відповідність цім критеріям кілька власних статей, що вже надруковані у поважних вітчизняних журналах, можу констатувати: жодна не відповідає їм повністю. Схожий результат демонструють публікації інших авторів із різних видань. Найтиповіші причини невідповідності — брак (а радше, майже повна відсутність) посилань на публікації останніх років, брак посилань з DOI, а також велика частка «сірої літератури» (тези доповідей, дисертації тощо) – утім, це спишемо на специфіку вітчизняної науки, де головними працями науковця є все ж таки дисертації і монографії, а не статті.

Звісно, з коректністю наведених критеріїв, ба більше, з їхньою релевантністю нашим теренам можна сперечатися. Утім, загалом підхід гідний. Нехай це консервативно, але я згодна з банальними твердженнями про те, що сучасна наука — це діалог, а науковці — карлики на плечах гігантів. Жодної демократії – для цього є інші майданчики. У науковій же періодиці нехай залишається розумна бюрократія.

Оформити вимоги до авторів – надто складно для редакцій? Вочевидь, ні. Змусити авторів виконати їх? Це складніше, але ж посильно. За фактом же ми досі перебуваємося «вільним стилем», а формальні вимоги якщо й виконуються, то зусиллями редакторів і коректорів, що перебирають на себе роботу, яку мав би здійснити автор.

Що робити авторам у цій ситуації? Я вважаю, дотримуватись формальних критеріїв – навіть якщо локальні видання здебільшого цього не вимагають. Адже при серйозному підході до своєї справи це сприятиме зростанню не лише формальної, а й наукової якості. 

А ваші наукові статті — дійсно наукові за формальними ознаками? Вважаєте це важливим чи зайвою бюрократію, яка придушує політ авторської думки? Що заважає нашим журналам впровадити такі нехитрі вимоги? Або ж ускладнення процесу подання у наших умовах означатиме програш у боротьбі видань за авторів? Чи є ця ситуація типовою для усіх галузей науки або ж дається взнаки суто філософська специфіка?