Філософія і підприємництво як складові "суб'єктної освіти"

Ясна І. Філософія і підприємництво як складові "суб'єктної освіти" // Філософія: нове покоління - 2015. Матеріали Х студентсько-аспірантської міждисциплінарної конференції (НаУКМА, 21-22 травня 2015 року). - Київ, 2015.

Запропоновано поняття «суб’єктної освіти» як такої, що сприяє становленню двох рис: суб’єктивності як свободи мислення та суб’єктності як свободи дії. Зазначено, що такий підхід сприяє формуванню європейської свідомості, специфічною ознакою якої є інтерпретація людини як «суб’єкта».

Минулий рік поставив Україну на своєрідне цивілізаційне роздоріжжя, один з шляхів якого веде у бік  європеїзації, другий повертає до радянської моделі. Напрямок подальшого руху значною мірою залежить від формування відповідного типу суспільної свідомості.

Специфічною рисою європейської свідомості є розуміння людини як суб’єкта, яке сформувалося на ґрунті синтезу юдео-християнського монотеїзму і грецької логіки та формуванню християнських уявлень про людину не лише як об’єкт творіння, але образ і подобу самого творця світу. Хоча така картина світу активно поширюється через процеси глобалізації, вона нехарактерна для більшості неєвропейських культур, де значною мірою зберіглося розуміння людини як неавтономного елементу нероздільного суспільного цілого або об’єкту перед тим чи іншим вищим суб’єктом – будь то церква чи держава.

Доцільно охарактеризувати феномен європейського суб’єкта через категорії суб’єктивності – інтерпретації пізнання як активного творчого акту конструювання реальності, в якому людина пізнає світ не як зовнішню об'єктивну даність, але зсередини самої себе, зі свого суб'єктивного «Я», та суб’єктності – усвідомленні індивіда як актора, головного діяча власного буття, навколишнього світу, політики, історії[1].

Відповідно до того, що вважається центром, суб’єктом пізнання та культурної активності  – людина чи інші сили – всі культури можна поділити на суб’єктні та несуб’єктні.

Важливим інструментом трансляції культурних кодів є освіта, типи якої також можна розділити на суб’єктні та об’єктні (або несуб’єктні).

Головними завданнями суб’єктної освіти буде формування суб’єктивності як здатності до критичного осмислення себе та світу, усвідомлення релятивності істини та цінностей, примату індивідуального права на унікальну власну думку та суб’єктності як усвідомлення себе активним, автономним, незалежним суб’єктом соціальної дії, творцем соціальної реальності.

Об’єктними є парадигми, які роблять акцент на засвоєнні «об’єктивної» істини та вмінні ставити колективні інтереси понад власними. Такий підхід переважав у радянській системі освіти, спадкоємицею якої є українська. Хоча тема суб’єктного підходу активно розроблялася (О.М. Леонтьєв, О.В. Брушлінський, К.О. Абульханова-Славська), мова йшла не про атомістичну, монадну суб’єктність в сучасному європейському розумінні, а скоріше про адаптований до потреб часу ідеал соборної суб’єктності в дусі ідей симфонічної особистості Л.П. Карсавіна, Н.С. Трубецького, Г.В. Флоровського.

Ядром суб’єктної освіти може бути лише одна галузь знання – філософія – традиційний фундамент європейської університетської освіти та той ґрунт, на якому тільки й могло відбутися становлення суб’єкта та відповідної системи цінностей – індивідуальності, демократії, толерантності, свободи. Саме вона, єдина з усіх галузей знання, сприяє формуванню суб’єктивності.

Процес виховання не просто інтелігенції, а інтелігенції діючої, повинен не лише формувати філософське світобачення, тобто формувати суб’єктивність, але й виховувати активне підприємницьке ставлення до життя як усвідомлення себе суб’єктом соціальних перетворень, тобто сприяти становленню суб’єктності. При цьому підприємництво мислиться не у вузькому сенсі, як навички ведення бізнесу, а як втілена суб’єктність, мистецтво соціальної дії та творчості в усіх сферах суспільного життя.

Освіта, яка базується на альянсі філософії та підприємництва та сприяє формуванню суб’єктивності як свободи мислення та суб’єктності як свободи дії, за правом може називатися суб’єктною.

Поруч з довготривалим процесом європеїзації державної освіти, швидким рішенням є додаткова освіта. Надати філософської глибини прикладним дисциплінам і водночас показати прикладну значущість філософії, здатні лише фахівці найвищого класу, тому ресурсом для створення подібних закладів можуть стати лише провідні академічні інституції у галузі філософії та бізнес-освіти.

Навчальні програми, в яких органічно поєднані ці досить різні напрямки, є перспективним інструментом виховання представників майбутньої еліти (інтелектуальної, політичної, економічної), які розуміють філософські засади суспільного буття та здатні застосовувати ці знання для здійснення змін у суспільстві.

 

[1] Розрізнення понять «суб’єктивності» та «суб’єктності», нехарактерне для західної філософії, було запропоноване О.М. Леонтьєвим в кінці 70-х років ХХ сторіччя.